Тема уроку: Південна Україна
Основні дати та події: 1768—1774,
1787—1791 рр. — російсько-турецькі війни; 1775 р. — ліквідація
Запорозької Січі; 1783 р. — ліквідація Росією незалежності Кримського
ханства.
I. Вивчення нового матеріалу
Актуалізація опорних знань
1. Унаслідок
яких подій виникла Нова (Підпільненська) Січ?
2. Яку
роль відігравала Запорозька Січ у подіях української історії?
1. Адміністративно-територіальний
поділ земель Нової (Підпільненської) Січі.
Розповідь учителя
(супроводжується роботою з картою)
Нова (Підпільненська) Січ проіснувала 41 рік (1734—1775 рр.). Навколо
Січі розташовувалися Землі («вольності») Війська Запорозького. У цей час
Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки. У 30—40-х рр.
XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти, пізніше їхня кількість зросла
до восьми (Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орільська,
Самарська, Кальміуська. Прогноївська паланки).
Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон,
розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх
руках не лише військову, але й фінансову, судову та адміністративну владу.
Робота
зі схемою
Адміністративно-територіальний устрій
Запорожжя
Розповідь
учителя
Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно
господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували козаків. Запорозька
адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й
мала звітувати. Вища військова або кошова старшина обиралась раз на рік на Загальній
військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині
XVIII ст. роль січових рад зменшилася, натомість посилилося значення
старшини. Вони часто самостійно вирішували поточні справи.
До складу запорозьких козаків, як і раніше, приймали всіх, хто шукав
порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр.
XVIII ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. осіб.
Земля на Запорожжі вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак,
який мав певне майно й був спроможний вести власне господарство, міг отримати
її від коша у власність і заснувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник
козак міг продати, віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина
самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона
встановила звичай збирати із шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на
свою користь.
2. Освоєння
нових земель.
I варіант
Коментоване читання відповідного пункту параграфа
II варіант
Розповідь учителя
Нова Січ значно різнилася від Війська Запорозького попередніх часів.
Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої
діяльності став розвиток господарства, а не військові походи. Козацька старшина
перетворила Запорожжя часів Нової Січі на край квітучої ринкової економіки, що
базувалася на передових господарських засадах. Однак разом із тим з’явилися й
нові проблеми.
На Запорожжя тікали, щоб не працювати на панів і жити «по-людськи». Проте у
XVIII ст. війни бували досить рідко та не приносили такого збагачення, як
раніше. Для того щоб прожити, козаку доводилося ставати до роботи. Господарем
його був представник козацької старшини, який мало чим відрізнявся від пана.
Тепер на Запорожжі не було давньої єдності й братерства. Це послаблювало можливість
козацької республіки чинити опір наступу російського уряду на самобутній устрій
Запорожжя.
Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі ставали повстання незаможних
козаків і зворотні хвилі втікачів. Вони переселялися із земель Січі на засновані
російським урядом «слободи». Це руйнувало ізсередини всю соціальну систему
Нової Січі.
Одночасно із цим козацька старшина була фактично неспроможна власними силами
швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небезпеку цього добре розумів останній
кошовий отаман Війська Запорозького низового Петро Калнишевський
(1690—1803).
Постать в історії
Петро Калнишевський походив із давнього козацько-старшинського роду
Луб’янського полку. Кошовим отаманом він обирався десять років поспіль. П. Калнишевський
докладав чимало зусиль, щоб уникнути залежності Січі від російської корони. Він
тричі їздив до Петербурга, де відстоював військові та
адміністративно-територіальні права Запорожжя. Опікувався культурним
піднесенням краю. Його коштом було збудовано п’ять церков і соборів, придбано
значну кількість церковних книг та начиння як в Україні, так і в Єрусалимі.
Калнишевський брав участь у багатьох походах козаків на Крим і Туреччину.
Особливо відзначився в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., під час
якої командував Військом Запорозьким. За це російський уряд нагородив
Калнишевського золотою медаллю. Після зруйнування царськими військами Нової
Січі П. Калнишевський був заарештований і за наказом Катерини II засланий до в’язниці Соловецького
монастиря. Понад 25 років останній кошовий Січі провів у жахливих умовах
одиночної камери. За указом імператора Олександра I він був звільнений із в’язниці, але за власним бажанням
залишився в монастирі, де й помер у віці 113 років.
За розпорядженням кошового всіх селян-утікачів, що прибували на Січ, перестали
записувати до козацького реєстру. Їх розселяли «слободами» на вільних землях,
«щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць». За час свого гетьманування
Калнишевський заснував кілька сотень нових сіл на землях Запорожжя. Однак для
того щоб перешкодити намірам російського царизму, цього було недостатньо.
3. Обмеження
російським урядом «вольностей» Запорожжя. Ліквідація Запорозької Січі.
Розповідь учителя
Від початку заснування Нової Січі російський царизм поступово обмежував її
права. У складі монархічної держави, якою була Російська імперія, козацька
республіка не могла проіснувати довго.
У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати кошового.
Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньої традиції він не зміг.
У 40—60-ті рр. XVIII ст. російський уряд розпочав заселення
північних і північно-східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це
спричиняло ізоляцію «вольностей» від Правобережжя та Гетьманщини й перешкоджало
втечам сюда селян. У 1752 р. у північно-східній частині Запорожжя було
створено Нову Сербію, а в 1753 р. на північно-східному кордоні володінь
Січі засновано Слов’яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського
ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.
У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для
Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської
лінії укріплень. На заперечення запорожців уряд імперії не зважав. Козаки із
сумом казали: «Вічная пам’ять нашим степам. Проспали».
Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою
часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:
— несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками;
— побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби
з імперією;
— загроза здобуття Запорожжям незалежності;
— недоцільність існування в межах імперії державного утворення, що перешкоджало
вільному доступу до Чорного моря;
— прагнення російських землевласників долучити до своїх володінь землі Запорожжя;
— загроза перетворення Запорожжя на осередок національно-визвольної боротьби
українців;
— перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не видавати» на перешкоду
для розвитку кріпосницького господарства імперії.
Відповідна нагода для розв’язання запорозької проблеми виникла після успішного
завершення російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Після проголошення незалежності
Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський
протекторат. Відтепер зникла загроза нападів татар, для захисту від яких
імперії й були потрібні запорозькі козаки.
На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво,
відрядила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок
Донського козацтва. Однак в імперській столиці ці пропозиції відкинули не
розглядаючи. Фаворит імператриці Катерини II Г. Потьомкін із відвертим глузуванням відповів старшині А.
Головатому: «Не можна вам залишатися. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді
не можете приносити користь».
Одразу після завершення російсько-турецької війни під час повернення російських
військ додому генерал Петро Текелій несподівано отримав наказ зайняти Січ і
розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська
вступили на Запорожжя та рушили на Січ. У козаків це не викликало жодної
підозри. Ніхто не міг уявити, що після спільної боротьби проти турків і татар
вчорашні союзники сьогодні збираються знищити Січ.
4 червня російські війська непомітно зняли вартових та оточили січову
фортецю. Звістку про намір П. Текелія козаки зустріли з обуренням. Вони хотіли
дати бій противникам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина
переконала козаків не чинити опору. Після оголошення указу Катерини ІІ про
скасування Січі гарнізон із 2 тис. козаків склав зброю. Інші війська також без
бою захопили паланкові центри.
Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли
до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки
й органи влади. Розпочалося роздавання земель царським вельможам.
4. Доля
запорожців після ліквідації Запорозької Січі. Історичне значення Запорозької
Січі.
Розповідь учителя
Нову Січ зруйнували, однак січове товариство залишилося. Згідно з указом
Катерини II запорожці могли вступати до кінних пікінерських полків або ж
повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ, чи залишатися жити на Запорожжі,
отримати землю та працювати на ній. Повертатися додому ніхто не захотів. Чимало
колишніх запорожців стали господарювати у своїх рідних степах. Проте не минуло
й двох років, як вони пошкодували про це рішення. Царський уряд роздавав
запорозькі землі своїм вельможам не звертаючи увагу на козацькі зимівники. Нові
господарі відбирали в козаків землю, а інколи навіть перетворювали їх на
кріпаків.
Значна частина козаків-запорожців (близько 5 тис.) після ліквідації Січі
подалися в турецькі володіння. Вони просили турецького султана прийняти їх під
свою протекцію та надати землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це
прохання, і невдовзі виникла Задунайська Січ (1776—1828 рр.).
Чимало козаків переселилося також до австрійських володінь. Для їхнього
розселення було призначено землі в провінціях Банат і Бачка біля річки Тиси.
Близько 8 тис. козаків-запорожців, які опинилися тут, заснували Банатську
Січ (1785—1805 рр.).
Така ситуація занепокоїла російський уряд. Замість знищення запорозького
козацтва й перетворення його на регулярне військо новостворена. Задунайська Січ
стала продовжувачем традицій запорожців, перетворилася на вогнище небезпеки для
Росії.
В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 р.,
царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський
уряд дозволив колишнім козакам-запорожцям створити Військо вірних козаків, перейменоване
згодом на Чорноморське козацьке військо. У війську дозволялося відновити
запорозькі порядки: козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради,
курені. Однак служити імперії погодилися лише 12 тис. колишніх запорожців.
Робота
зі схемою
Запорозька
Січ
Зверніть увагу!
Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української
історії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в минуле козацька доба.
У тривалій боротьбі з козацькою християнською республікою перемогу здобула
імперія. Хоча Запорозька Січ загинула, вона залишила помітний слід у пам’яті
українського народу. Запорозькі козаки уславилися героїчною боротьбою, яку
впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, та обороною південних
кордонів України. Вони стояли на чолі національно-визвольної боротьби
українського народу. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економічного
й культурного життя українців. Разом із тим наявність Січі була тим чинником,
який стримував закріпачення українських селян, оскільки саме в запорозьких
степах збиралися втікачі з усієї України.
З’явившись як воєнна організація, козаки цим не обмежилися. Ними були створені
нові форми соціального, політичного та економічного життя, які виявилися більш
вдалими, ніж ті, що пропонувала українському народу імперія.
Для українського народу запорожці були й залишаються уособленням кращих
людських якостей і виразником незламного національного духу, прикладом для наступних
борців за незалежність Батьківщини.
5. Участь
українських козаків у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст.
Розповідь учителя
(супроводжується роботою з картою)
Упродовж другої половини XVIII ст. імперський уряд залучав українське
козацтво до участі у війнах, які він вів із Туреччиною. Напередодні
російсько-турецької війни 1768—1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі
було вирішено, Катерина II, закликаючи запорожців до війни, запевняла: «Ми
вважаємо [запорожців] найзичливішими нашими підданими і при першій нагоді
Височайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозькому низовому
вчинимо». У війні Росії з Османською імперією запорожці взяли найактивнішу
участь.
До запорозького війська у складі російської армії входило 7,5 тис. кінних і
5,8 тис. піших козаків. У 1769 р. запорожці перешкодили прориву
100-тисячної турецької армії в глиб України. Зокрема, на початку червня
запорожці раптово атакувала очаківську флотилію турків у складі 20 кораблів,
які намагалися піднятися вгору Дніпром. Козаки захопили три турецькі кораблі та
примусили ворога відступити. У серпні 3-тисячний загін запорожців розгромив
значні сили противника під Очаковом. Важливим був успіх козацького флоту з 19
чайок, який у дельті Дунаю розгромив турецьку флотилію, захопивши сім великих і
багато дрібних суден. Запорожці уславилися при штурмі Бендер, рейдах на Тульчу,
Ісанчу та ін. Лише в 1771 р. 1 тис. запорожців було представлено до
нагороди срібними медалями. Вдячна Катерина II запевняла, що ніколи не забуде
заслуг запорожців: «Між тим монарша милість і увага до сього нашого підданого
війська не лише продовжені, а… й поглиблені будуть». Уже незабаром козаки переконалися
в правдивості цих слів.
У результаті війни 1768—1774 рр. був підписаний Кючук-Кайнарджийський
договір, за яким до Росії відходили землі між Дніпром і Південним Бугом, місто
Керч, а Кримське ханство проголошувалося незалежним.
Знову про запорожців згадали під час війни з Туреччиною в 1787—1791 рр.
У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало
козацькі полки діяли в обороні Кінбурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р.
У вересні 1789 р. шість полків козаків-чорноморців оволоділи Хаджибеєм, із
якого в майбутньому постало місто Одеса.
Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взятті головної фортеці турків на
Дунаї — Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї,
що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.
Під час вирішального штурму Ізмаїла, який розпочався 11 грудня 1790 р.,
чорноморці брали приступом фортецю з боку Дунаю. Незважаючи на шалений вогонь,
вони кидалися із човнів на берег, рубали сокирами засіки й дерлися на бастіони
до турецьких батарей. Подолавши опір, чорноморці вдерлися до фортеці. Турки
спробували відтіснити козаків за мури, проте не змогли. Допомога російських
гренадерів дала змогу втримати позиції та завершити розгром турецького
гарнізону. При штурмі фортеці загинуло понад 400 козаків.
Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля
озера Бабадаг козаки розгромили чималий загін турецько-татарської кінноти. Під
час цього бою козаки-задунайці, що були у складі турецької армії, допомогли
своїм товаришам у розгромі турків.
Згідно з договором, підписаним у Яссах, кордоном між Туреччиною та Росією
ставала річка Дністер.
Сподіваючись на подяку Росії, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні
козацькі вольності в межиріччі Дністра й Південного Бугу. Проте це занепокоїло
царський уряд, і козаків було вирішено відправити подалі з України. У 1792 р.
їм дозволили оселитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані й Дону. У
серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де заснували
Кубанське козацьке військо. Воно проіснувало до 1920 р.
Завдання
1) Наведіть факти, які дають підставу
стверджувати, що українські козаки відіграли вагому роль у російсько-турецьких
війнах другої половини XVIII ст.
2) Покажіть на карті територіальні
зміни, що відбулися в результаті російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст.
6. Кримське
ханство у XVIII ст. Ліквідація Кримського ханства.
Самостійна робота з підручником
1) Складіть основні
тези до відповідного пункту параграфа.
2) Складіть план за
темою «Доля кримських татар у другій половині XVIII ст.». Підготуйте
розповідь за цим планом.
Додатковий матеріал
Друга половина XVIII ст. для кримських татар стала добою знищення
Російською імперією їхньої державності — Кримського ханства. Остаточно доля
кримсько-татарської держави вирішилася внаслідок російсько-турецької війни
1768—1774 рр. За Кючук-Кайнарджийським миром 1774 р. була проголошена
незалежність Кримського ханства від Османської імперії, але фактично воно
опинилося під контролем Росії. Це спричинило звернення у 1776 р.
татарського уряду до Росії, у якому татари відмовлялися від її підтримки.
Відповіддю на це стало введення на територію ханства 25-тисячного російського
війська. Новим ханом було проголошено Шагін-Гірея, що утримував владу завдяки
російським урядовцям.
Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на визрівання соціально-економічної
кризи в ньому. За наказом імператриці російський полководець О. Суворов виселив
із Криму все християнське населення (31 тис. вірмен і греків) до Азовської
губернії під приводом його захисту від засилля мусульман. Ці заходи започаткували
імперський курс на вигнання народів Криму з їхньої батьківщини. Греки й вірмени
становили майже все торговельно-ремісниче населення півострова та були основними
платниками податків до ханської скарбниці.
У 1783 р. уряд Російської імперії вирішив, що склалися всі умови для
поширення своєї влади на півострові. Провідні держави Європи в цей час були
зайняті подіями війни за незалежність англійських колоній у Північній Америці.
Робота з документом
|
З указу
Катерини II про приєднання Кримського півострова до Росії (1783 р.) Перетворення Криму на вільну й незалежну область не спричинило спокою для
Росії, а перетворилося для неї на нові турботи зі значними витратами. Досвід
часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським
народам. І для того, щоб зберегти її, нам потрібно виснажувати свої війська
важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з
кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Беручи до
відома всі ці обставини, Ми вирішили зробити у майбутньому Кримський
півострів не кублом розбійників і бунтівників, а територією Російської
держави. |
Запитання до документа
Яким був офіційний привід для ліквідації ханства?
Розповідь
учителя
Останнього кримського хана Шагін-Гірея змусили зректися влади та виїхати за
кордон (до Туреччини). Після оволодінням Кримом Катерина ІІ стала відбирати
кращі землі й дарувати своїм фаворитам, дворянам, чиновникам. Кримських татар
витісняли на неродючі землі. Це призвело до катастрофічних демографічних наслідків.
За наступні 100 років кількість населення Криму скоротилася з 500 тис. до 200
тис. осіб. До того ж, основну частку населення становили нові переселенці.
Кримських татар залишилося близько 60 тис. осіб.
Отже, кримських татар, як і українців, на багато років спіткала доля
поневірянь і страждань під блиском російської корони.
7. Освоєння
півдня України. Заснування нових міст.
Розповідь учителя
У результаті перемог Росії у війнах із Туреччиною (1768—1774, 1787—1791 рр.)
і ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) та Кримського ханства (1783 р.)
утворився масив відносно вільних земель, які Російська імперія стала активно
колонізувати (освоювати). Російський уряд використовував стосовно цих земель
назву «Новоросія». Для позначення цього регіону виникла також назва «Південна
Україна», адже більшість поселенців у цьому краї становили українці.
Із земель, що були приєднані до Російської імперії впродовж XVIII ст.,
південь України був найпривабливішим. Надзвичайна родючість причорноморських
степів обіцяла в майбутньому великі прибутки, тим більше, що цьому сприяла
загальна економічна ситуація у Європі. В освоєнні цих земель на початковому
етапі вагому роль відіграв Григорій Потьомкін (1739—1791).
Постать в історії
Григорій Потьомкін — князь Таврійський, генерал-фельдмаршал, російський діяч
зі Смоленщини. Брав участь у палацовому перевороті 1762 р., унаслідок
якого до влади в Російській імперії прийшла Катерина II. Був її фаворитом і, як
стверджували сучасники, єдиною людиною, яка мала на неї вплив. Із 1774 р.
— правитель півдня України, із 1777 р. — імператорський намісник. Був
одним з ініціаторів ліквідації Запорозької Січі, але війни з Туреччиною
переконали його в необхідності відновити козацтво.
Потьомкін сприяв переселенню людей на нові землі. Під його керівництвом будувалися
фортеці, порти, російський торговельний Чорноморський флот. У 1787 р. за
указом Катерини II «на згадку подвигу його у приєднанні області Таврійської до
Російської імперії і зусиль у заселенні та відбудові цієї області» до його
прізвища додавали слово «Таврійський».
Розповідь учителя
Нові землі активно роздавалися російським дворянам, сюди на пільгових
умовах залучалися переселенці. У XVIII ст. на півдні України з’явилося
чимало нових міст. Їх виникнення зумовлювалося потребами оборони, заселення та
господарського освоєння південних степових просторів. Нові міста засновувалися
переважно на місці фортець. Зокрема, Єлисаветград (нині Кропивницький),
Новомиргород і Новоархангельськ утворилися з фортець, що були закладені в
40—50-х рр. XVIII ст. У 1770 р. розпочалося будівництво
Дніпровської оборонної лінії. На основі її укріплень виникло кілька міст, у
тому числі Олександрівськ (нині Запоріжжя). У другій половині 70-х рр.
XVIII ст. на місці козацької слободи Половиці розгорнулося будівництво
Катеринослава (сучасного Дніпропетровська).
На узбережжі Чорного й Азовського морів постали міста-порти. У 1778 р.
біля гирла Дніпра було засновано Херсон, у гирлі річки Інгул — Миколаїв. У 1798 р.
на місці турецької фортеці Хаджибей (Єні-Дунья) розпочалося будівництво Одеси.
На Азовському морі було засновано великий порт Маріуполь.
До кінця XVIII ст. на півдні України налічувалося близько 30 міст. Ці
нові міста із часом стали провідними економічними центрами України та всієї
Російської імперії.
IV. Закріплення нових знань
Бесіда
1. Яку назву мала
остання Запорозька Січ? Скільки років вона проіснувала?
2. Наведіть факти, які
свідчать про поступове обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя.
3. Хто був останнім
кошовим отаманом Січі? Чим він уславився?
4. Як виявили себе
козаки під час російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст.?
5. За умовами якого
договору Північне Причорномор’я увійшло до складу Російської імперії?
6. У якому році було
ліквідовано Запорозьку Січ?
7. Як було ліквідовано
Запорозьку Січ?
8. Назвіть причини
ліквідації Січі.
9. Куди подалися запорожці
після ліквідації Січі?
10. Коли було
ліквідовано Кримське ханство?
11. Які адміністративно-територіальні
одиниці були створені на землях Запорожжя й Кримського ханства?
12. У чому полягає
значення Запорозької Січі для історії України?
Запитання для дискусії
Запорозька Січ і раніше зазнавала руйнації. Чому після подій 1775 р.
вона вже не змогла відновитися в попередньому вигляді на українських землях?
V. Підсумки уроку
Заключне
слово вчителя
Друга половина XVIII ст. стала вирішальною для долі півдня України та
Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території остаточно опинилися
під владою Російської імперії, яка почала активно колонізувати цей край.
У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. — Кримське
ханство. Ці землі стали частиною Російської імперії.
VI. Домашнє завдання
Опрацювати § 31 (§ 42—43*) підручника.
Комментариев нет:
Отправить комментарий