7 клас Всесвітня історія 12 04

 Тема уроку:
Північно-східна Русь. Утворення та зміцнення Московської держави.

Основні дати і події: князювання Андрія Боголюбського (1157—1174 рр), Всеволод Велике Гніздо (1176—1212 рр.). Невська битва15 червня 1240 р. ; Льодове побоїще 5 квітня 1242 р.;1240 р. – захоплення монголами Києва; Іван Данилович Калита (1325—1341 рр.).;московський князь Дмитрій Іванович (1362—1389 рр.); 8 серпня 1380 р – битва на Куликовому полі; Василій І (1389—1425); Іван ІІІ (1462—1505); 11 листопада 1480 р. падіння монголо-татарського іга; 1497 р. збірник законів  Судебник.

Хід уроку

I.                  Організаційний момент

II.               Актуалізація опорних знань

III.           Повідомлення теми та мети уроку

IV.            Вивчення нового матеріалу

Розповідь вчителя

1. Володимиро-Суздальське князівство

      Починаючи з 30-х рр. XII ст. Київська Русь стала розпадатися на окремі самостійні князівства. До середини XII ст. вона розпалася на 15 князівств, які лише формально залежали від Києва. На початку XIII ст. на Русі вже існувало близько 50 земель-князівств. Одним із наймогутніших князівств було Володимиро-Суздальське.

       Північно-Східна Русь завжди була далекою окраїною східнослов'янських земель. До IX ст. тут жили фіно-угорські та балтські племена. Лише на зламі ІХ—Х ст. сюди з новгородської землі почали переселятися ільменські словени, а з південного заходу — в’ятичі.

      Чому східні слов’яни переселялися в глухі, забуті Богом місця, що приваблювало їх тут? По-перше, у межиріччі Волги, Оки та Клязьми було досить придатної для рільництва землі. За наполегливої праці ці землі могли дати людині все необхідне для життя. По-друге, Північно-Східна Русь майже не страждала від нападів загарбників.

       У ХІ—ХІІ ст., коли ці землі стали найактивніше заселятися, тут поряд зі старими містами (Ростов, Муром, Рязань) виникли нові — Ярославль, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Переяславль-Залеський та ін. Володимиро-Суздальське князівство, яке спершу називали Ростовським, потім Ростово-Суздальським (за назвами головних міст — Ростова і Суздаля) набуло піднесення за князя Юрія, прозваного Долгоруким.

Юрій Долгорукий

        Своє прізвисько Юрій Долгорукий отримав, мабуть, за намагання приєднати до своїх земель якнайбільше нових територій. Він вів боротьбу за загарбання Новгорода, утручався у справи далекого Галицько-Волинського князівства і намагався закріпити за собою великокняжий престол у Києві. Юрій Долгорукий постійно воював із Волзькою Булгарією, яка намагалася перешкоджати торгівлі купців його князівства, блокуючи шляхи на Схід і Каспій. З ім'ям Юрія Долгорукого пов'язана перша літописна згадка про місто Москва. У 1147 р. він написав до свого тимчасового союзника в міжкнязівських усобицях чернігівського князя Святослава Ольговича: «Прийди до мене, брате, у Москов», запрошуючи на переговори. Ця дата вважається часом заснування Москви — столиці сучасної Росії. Двічі за своє життя Юрій Долгорукий захоплював Київ, володіння яким залишалося символом першості для руських князів. У 1157 р. Юрій Долгорукий раптово помер (за деякими свідченнями — від отрути).

      Юрій Долгорукий залучав до переселення на свої землі селян з інших князівств, надаючи їм спочатку різноманітні пільги, сприяв господарському освоєнню нових земель. Він був одним із перших видатних державних діячів Північно-Східної Русі, за якого ці землі перетворилися на могутнє Ростово-Суздальське князівство.

      Коли Юрій Долгорукий після тривалої боротьби завоював Київ і осів там, він переселив сюди й свого сина Андрія. Однак Андрій, який не любив це місто, усупереч волі батька повернувся в Ростово-Суздальську землю. Своєю столицею він зробив Володимир-на-Клязьмі.

        Після смерті Юрія Долгорукого князем тепер уже Володимиро-Суздальського князівства —  став Андрій Боголюбський (1157—1174 рр.). Як і його батько, він улаштовував військові походи проти Новгорода, Волзької Булгарії та Києва. Однак якщо батько бажав посісти великокняжий київський престол, то син вирішив просто знищити давню столицю Русі. У 1169 р. військо Андрія Боголюбського штурмом узяло Київ і пограбувало його.

      Більшість воєнних походів Андрія Боголюбського були невдалими. У поразках він звинувачував бояр і влаштовував розправи. Зрештою бояри-змовники вбили свого князя.

      Після боротьби за владу між братами Андрія Боголюбського, новим князем став Всеволод Велике Гніздо (1176—1212 рр.). Своє прізвисько він отримав за те, що мав вісім синів і вісім онуків — усі наступні князі володимирські й московські до Івана Грозного включно були його нащадками.

Постать в історії

        Всеволод посів княжий престол у 22-річному віці й княжив 36 років. Він мав титул великого князя володимирського і вважався наприкінці XII ст. найсильнішим князем у Східній Європі. Автор «Слова о полку Ігоревім» поетично оспівував могутність князя: «Великий князю Всеволоде! Ти можеш Волгу веслами розплескати, або Дон шоломами своїх вогнів вичерпати». Всеволод продовжував політику свого брата Андрія Боголюбського, вів війни проти сусідів, але, на відміну від нього, набагато успішніше. Причина цього полягала не лише у військовій вдачі князя, а й у тому, що він зумів спершу навести лад у своєму князівстві.

      На початку свого правління всі сили Всеволод спрямував на боротьбу проти боярства, яке не бажало посилення князівської влади. У цій боротьбі він спирався на міста і дворянство. Саме за нього у Володимиро-Суздальському князівстві почала збільшуватися кількість дворян — людей, які служили князеві й отримували за це землю, прибутки та інші привілеї. Дворяни обіймали всі основні посади в князівстві: у війську, судочинстві, збиранні податків. Підкоривши своїй владі бояр, Всеволод став чимраз більше втручатися в справи інших князівств і вести війни проти сусідів. Він підкорив Рязанське князівство і у 1183 р. здобув блискучу перемогу над Волзькою Булгарією. Проте підкорити Новгородську землю не зміг.

     Ще за життя Всеволод почав надавати окремі наділи своїм синам. Після смерті Всеволода Велике Гніздо 1212 р. єдине Володимиро-Суздальське князівство було переділене на сім окремих князівств. А згодом розпалося на окремі землі-князівства.

 Вчитель Коли і як утворилося Володимиро-Суздальське князівство?

Які наймогутніші князі Володимиро-Суздальського князівства?

2. «Пан Великий Новгород»

     Особливе місце серед руських князівств посідав «Пан Великий Новгород», як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювати величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря й узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги й Оки на півдні.

     Із давніх часів у Новгороді склався відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, запрошувати князя на престол. Князівської династії в Новгороді не було. Із 1095 до 1304 рр. на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був. передусім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Дружина князя була лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Тому князі, спираючись на дружину, ніколи не могли захопити владу в місті. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він погано захищає їхні інтереси, але траплялося, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.

     Вирішальне значення для визначення стосунків між новгородцями та їхнім князем мали події 1136 р., коли новгородці визнали князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) неспроможним захищати місто і прогнали його. Відтоді, у разі запрошення нового князя, із ним укладали спеціальну угоду — ряд. За цим договором князеві заборонялося втручатися у справи міського управління, несправедливо карати новгородців, змінювати посадових осіб і здобувати власність у новгородських землях. Князь остаточно перетворився на посадову особу, яка не мала вищої влади та була підпорядкована вічу — народним зборам.

     Вищим органом влади в Новгороді було віче. До його складу входило 400—500 найзаможніших новгородців — велике боярство і багате купецтво. Боярство було вищим станом новгородського суспільства. Саме багаті боярські родини тримали у своїх руках керівництво політичним життям міста Бояри володіли землями, лісами, рибними угіддями, що давали їм хутра, мед, віск, рибу та інші продукти. Багатими дарами новгородської землі торгувати купці, що також відігравали вирішальну роль у житті міста. Зовнішня та внутрішня торгівля була основним джерелом багатства Новгорода. Саме в Новгороді, раніше, ніж в інших містах Русі, з’явилися об’єднання купців, розвинулася система надавання кредитів і позик. Новгородські купці володіли великими складами, коморами, річковими та морськими суднами. Вони будували розкішні кам'яні будинки й гарні церкви.

     На новгородському вічі обирали основних представників міської влади: посадника, тисяцького і владику (архієпископа).

      Новгород був одним із найбільших міст Європи. Тут уже 1044 р. кам’яними стінами було обнесено дитинець — центр міста, а не пізніше ХІІ ст. дерев’яними стінами на земляному валу оточено ціле місто. Новгород був для свого часу містом високої культури. Вулиці міста вкривала дерев’яна настили, що постійно оновлювалася, існували складні дренажні системи для відведення грунтових вод. Новгород був, мабуть, єдиним містом у середньовічній Європі, де більшість населення були письменними. Під час розкопок археологи знайшли більш як 800 берестяних грамот, на яких робили ділові та побутові записи, навчали грамоті дітей, писали нотатки до дружини, заповіти, вірші, листи коханим, боргові розписки тощо. Навіть прості теслярі позначали буквами колоди в зрубах.

Отже, після подій 1136 р. в Новгороді до влади доступилася міська аристократія — боярство, купецтво та архієпископ. Установилася форма державного правління, що дістала наяву аристократичної республіки, за якої реальна влада належала міській аристократії.

     У Новгороді було багато прекрасних архітектурних пам’яток. Син Ярослава Мудрого побудував тут Софійський собор, що за своєю красою і монументальністю не поступався Софії Київській. Дивували гостей міста своєю суворою, стриманою і величною красою Антоньєв і Георгіївський монастирі, церква Спаса на Нередиці з її чудовими фресками та багато інших пам’яток. Лівобережна і правобережна частини Новгорода з’єднувалися славнозвісним мостом через річку Волхов. На цьому мості завжди з’ясовували стосунки в кулачних бійках ворогуючі політичні угруповання, із нього скидали у Волхов засуджених до смертної кари злочинців.

Коли в Новгородській землі утвердилось республіканська форма правління?

3. Невська битва та Льодове побоїще . Протягом XIII ст. вся Прибалтика, крім Литви, опинилася під владою хрестоносців. Рицарі наблизилися до північно-західних кордонів руських князівств, але зупинятися не збиралися, оскільки серйозного опору зустріти не сподівалися.

      Боротьба за руські землі виявилася набагато важчою, ніж уявляли собі хрестоносці. Руські князі вміло командували своїми дружинами, які завдали чимало відчутних поразок рицарям. Князь Ярослав Всеволодович на чолі новгородського і переяславського війська вщент розбив хрестоносців 1234 р. під Юр’євом. Навесні 1238 р. князь Данило Галицький розгромив тевтонських рицарів, що захопили місто Дорогичин. За словами літописця, Данило проголосив напередодні битви: «Не личить держати нашу Батьківщину крижевникам (хрестоносцям)!». То були перші перемоги руських князів над завойовниками.

Але на цьому боротьба не припинилася. Мечоносці й тевтонці, зазнавши 1237 р. значних утрат у боротьбі проти русичів, об’єдналися. Східна частина Тевтонського ордену дістала назву Лівонський орден. Із Німеччини прибули на допомогу нові численні загони рицарів і почали готуватися до наступу.

     Першого удару завдали шведи. Улітку 1240 р. вони висадилися на землях Новгородської республіки біля гирла Неви. Частина шведських рицарів висадилася на лівий берег Неви і розбила там табір, а частина залишилася на кораблях поряд із ним.

      Коли про висадку шведів дізнався 18-річний новгородський князь Олександр Ярославович, він вирішив діяти швидко й рішуче На чолі невеликої новгородської дружини він рушив назустріч ворогові й 15 червня 1240 р. зненацька напав на шведський табір. Після запеклої боротьби шведи ганебно втекли на свої кораблі, залишивши табір і поранених, і відпливли додому. У тій битві загинули понад 200 знатних рицарів. Перемога над шведами принесла князеві Олександру Ярославовичу гучну славу та ім’я Невський.

      Того ж року перейшли в наступ німецькі рицарі. Вони заволоділи Псковом і всією Псковською землею та вторглися в Новгородську землю. Боротьбу проти загарбників знову очолив Олександр Невський. Він звільнив загарбані землі і рушив проти головних сил ордену. Вирішальна битва відбулася 5 квітня 1242 р. на кризі Чудського озера і закінчилася блискучою перемогою русичів. Її назвали Льодовим побоїщем.

     Наступного року хрестоносці неодноразово намагалися поновити наступ, але щоразу полки Олександра Невського відбивали ці напади. У 1243 р. було укладено мир, за яким установлювався кордон між Новгородом і ЙЛівонським орденом. Перемоги руських князів зупинили наступ рицарів-хрестоносців на Схід.

4. Монгольська навала, золотоординське іго.   На початку XIII ст. в далеких степах на північ від Великої Китайської стіни під владою Чінґісхана (Темуджина) об'єдналися монгольські племена. Європейці часто називали монголів «татарами», за назвою одного з племен, яке підкорили монголи.

     Майбутній великий хан монголів Темуджин народився між 1155 і 1167 рр. (китайські та іранські джерела наводять різні дати його народження). У стародавній легенді про народження Темуджина говориться, що він був сином голубого вовка і дикої лані. Насправді його батьком був вождь одного з могутніх родів південних монголів. Батька майбутнього великого хана отруїли, коли хлопчику ще не виповнилося восьми років. Очолюване батьком об'єднання монголів розпалося. Коли Темуджин підріс, він зібрав дружину і приступив до відновлення влади батька. У драматичній боротьбі він неодноразово опинявся за крок до загибелі. Проте Темуджин зміг об 'єднати більшість монгольських племен. Його вважали безжалісним і підступним стосовно ворогів. За необхідності він міг відступити, а для досягнення своєї мети використовував будь-які засоби. Так, Темуджин не зупинився навіть перед убивством брата, якого запідозрив у змові. Завдяки власним зусиллям він пройшов важкий шлях від напівжебрака до вождя всіх монголів. У результаті цього 1206 р. на курултаї (зібранні) вождів племен, які визнали його владу. Темуджина проголосили Чингіс Каганом («Царем Всесвіту»). Так була заснована Монгольська держава.

     Підкоривши собі більшість монголів, Чингісхан здійснив ряд перетворень, що зміцнили його владу, а згодом сприяли успіхам у завойовницьких походах. Зокрема, було запроваджено десяткову систему організації суспільства й армії.

Усе доросле населення поділялося на тумени (10 тис. осіб), тисячі, сотні й десятки. Десяток зазвичай збігався з однією монгольською родиною. Такий поділ зберігався як у мирний, так і у воєнний час. На чолі кожного загону (десятку, сотні й та ін.) стояли командири, які призначалися з кращих воїнів. Було чітке підпорядкування нижчого вищому. Якщо хоча б один із десятку тікав із поля бою або зраджував свого хана, то покаранню підлягав увесь десяток, якщо в зраді був винний десяток, у цілому — каралася сотня.

     Ці перетворення дали змогу Чингісхану створити могутнє військо. Завдяки цьому порівняно нечисленний народ (близько 100 тис. воїнів: у кочовиків воїном був кожен четвертий або третій) зміг підкорити своїй владі півсвіту. Перший завойовницький похід монголів був спрямований проти Китаю (імперія Цзінь).

     У 1236 р. очолив похід онук Чингісхана Бату (Батий). Армія монголів (30—40 тис. воїнів) рушила на захід. Першою жертвою стала Велика Булгарія, після чого монголи підійшли до кордонів Рязанського князівства. Батий вислав до рязанців послів за «десятиною», тобто вимагав дати йому десяту частину людей, коней, зброї. На це рязанський князь Юрій відповів: «Тільки коли нас не буде, усе те ваше буде». Після облоги монголи захопили Рязань й убили князя разом з усіма жителями. Далі орда рушила на Володимиро-Суздальське князівство. По дорозі монголів наздогнав загін рязанського боярина Євпатія Коловрата. 1700 воїнів мужньо напали на орду, завдавши їй значних утрат, проте не змогли здолати сильне монгольське військо і були вбиті. Володимиро-Суздальський князь Юрій Всеволодович від'їхав на північ своїх володінь збирати сили, давши наказ обороняти Володимир-на-Клязьмі. Монголи взяли місто в якому загинула княжа сім'я. Сам князь через необачність був несподівано атакований монголами в таборі на річці Сіть й загинув разом зі своїм військом.

   Пограбувавши князівство, монголи рушили на Новгород. По дорозі вони затрималися на два тижні під стінами містечка Торжок, яке мужньо оборонялося.

     Весняне бездоріжжя і втрати змусили Батия повернути назад. У верхній течії Оки орда несподівано застрягла на сім тижнів біля Ковельська. «Зле місто», як його назвали монголи, зрештою було захоплено, а всі його жителі загинули.

      Після відпочинку і поповнення загонів 1239 р. орда знову рушила в похід, тепер уже на південь. Розоривши Чернігівське і Переяславське князівства, узимку 1240 р. монголи після облоги захопили Київ. Останнім пунктом оборони Києва стала Десятинна церква. Хоробрі захисники міста загинули під уламками будівлі.

      Після загарбання Києва Батий рушив далі на захід. Він із вогнем і мечем пройшовся землями Галицько-Волинського князівства, спалив Володимир, Галич та інші міста.

      Розоривши руські князівства, війська монголів не зупинилися. Похід у Європу, як і всі попередні, був ретельно підготовлений. Монголи пройшлися Польщею, Угорщиною, Чехією, Далмацією, Сербією, Болгарією. Повернувшись у степи в 1242 р., монголи заснували в Причорноморських і Прикаспійських землях державу, що дістала назву Золота Орда, яка, установивши своє панування, відіграла важливу роль у подальшій історії руських князівств.

Золота Орда була складовою частиною величезної імперії Монголів, що розкинулась від Тихого океану до Чорного моря. Це була найбільша імперія в історії людства

5. Початок піднесення Москви

    1147 р. уважають роком заснування Москви за князювання володимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише в XIII ст. після монголо-татарської навали. Імовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247—1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. ХІІІ ст. Доти Московське князівство входило до складу Володимирського князівства.

    Родоначальником династії московських князів став молодший син Олександра Невського — Данило. Це удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні надбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславом. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Усе своє життя Юрій провів у боротьбі проти тверського князя за Велике князівство Володимирське, але загинув в одній із сутичок. По смерті Юрія князем став його брат Іван Данилович Калита (1325—1341 рр.). Слово «калита» означав «грошовий мішок». Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.

    Заповітною мрією московських князів було отримання ханського ярлика на велике князювання, а це означало право на збирання данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви в боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувалися будь-які засоби: підступи, доноси, убивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті. Політику Івана Калити продовжили його сини й онуки.

Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на управління князівствами або окремими областями.

Вчитель У якому році було засновано Москва?

Які фактори сприяли піднесенню Московського князівства?

 

6. Правління Дмитрія Донського, Куликовська битва

    У 1362 р. московським князем став дев'ятилітній Дмитрій Іванович (1362—1389). Молодому князеві довилося обстоювати своє велике князювання в боротьбі проти суперників: рязанських, нижньогородських, тверських князів. Також у Москви з'явився новий ворог — Литва. Князь Ольґерд у 1368, 1370, 1372 рр. ходив походами на Москву і двічі брав її в облогу.

        На відміну від своїх попередників, Дмитрій більшість питань вирішував силою, а не хитрістю та обманом. Майже кожен рік йому доводилося воювати. У 1375 р. Дмитрій, організувавши великий похід проти Твері, примусив її визнати його владу і відмовитися від претензій на велике князювання. Також він припинив платити данину Орді та 1389 р. першим із князів передав владу своєму синові Василію І без дозволу Орди. Тим давній союз між Москвою та Ордою було розірвано. Москва заявила про свій намір позбавитися монгольського панування. Здійсненню такої політики сприяло те, що в Орді відбувалася боротьба за владу між її правителем Мамаєм, що поширював свою владу на її західні володіння, і Тохтамишем, що підпорядкував собі середньоазійські степи.

      Але було зрозумілим, що позбавитися монгольського панування буде нелегко. Обидві сторони ретельно готувалися до вирішальної битви. Мамай зібрав величезне військо (за різними відомостями — від 100 до 200 тис. воїнів) із татар і найманців ґенуезців, а також уклав союз із литовським князем Ягайлом, який рухався на допомогу Мамаєві з 80-тисячним військом. Дмитрій Іванович теж зібрав велике військо — 100—150 тис. воїнів.

      Обидва війська зійшлися на Куликовому полі, де в Дон впадає річка Непрядва.

    Якщо вірити літописцю, бій розпочався вранці 8 серпня 1380 р. з двобою татарського воїна Челубея і московського Олександра Пересвєта. В цьому бою татари зазнали поразки. За перемогу на Куликовому полі Дмитрія Івановича прозвали Донським. Ця перемога, хоч і не покінчила остаточно з татарським пануванням, але підірвала сили Орди.

     Розгромленого Мамая схопив хан Тохтамиш і стратив. Було відновлено єдність Золотої Орди під владою Тохтамиша У 1382 р. він несподівано підступив до Москви і спалив її. Дмитрій швидко відбудував столицю, але йому знову довелося визнати зверхність Орди і навіть відправити заручником свого малолітнього сина Василія.

     Сам Дмитрій несподівано помер 1389 р. В історії він залишився як організатор перемоги на Куликовому полі та будівник перших кам’яних стін навколо Москви. Ці стіни будувалися з білого каменю, і відтоді ЇЇ називають білокам’яною. Крім того, Дмитрій здійснив ще одну справу, яка мала далекосяжні наслідки для Московської держави. Він змінив систему успадкування престолу, яка існувала ще з часів Київської Русі. Він домігся від свого брата Володимира Андрійовича, що прославився під час Куликовської битви і дістав прізвисько Хоробрий, відмовив від права престолонаступництва на користь сина Дмитрія — Василія. Тепер влада від великого князя, а згодом царя, переходила від батька до сина, а не до брата. Ще одним наслідком правління Дмитрія Донського стала остаточна перемога Москви в боротьбі проти Твері за володіння Великим князівством Володимирським, яке остаточно стало вотчиною наступників князя. Цей факт перетворив Москву на одного з регіональних лідерів (поряд з Ордою і Литвою), що змінювало ситуацію у Східній Європі.

Вчитель У якому році відбулась Куликовська битва?

7. Становлення Московської держави. Іван ІІІ

       По смерті Дмитрія Донського його наступником став син Василій І (1389—1425). Він не відзначався ані гучними перемогами, ані великими реформами. Проте за його правління було зроблено першу спробу приєднання значних володінь і створено ту соціальну базу, на яку спиралася влада великого князя — боярство. Це були великі землевласники, які отримали свої землі в спадок і походили з родів удільних князів.

      У 1393 р. Василій І ліквідував Нижньогородське князівство і приєднав його до Москви. Але на шляху до подальших придбань Москви стати Литва й Орда.

     Майже 25 років правління вже в новому, XV ст. були для Москви тяжкими: три війни проти Литви; перший набіг кримських татар під проводом Єдигея в грудні 1408 р., що був занадто спустошливим для Москви; постійні конфлікти з Новгородом, а на додаток смерть старшого сина, наступника Івана, що призвела до відродження старого конфлікту — хто правитиме по смерті великого князя — син, брат чи небіж.

Переміг у міжусобній боротьбі Василій II, який у цій боротьбі втратив зір, за що дістав прізвисько Темний.

Василій II (1425—1462) продовжив політику зміцнення Москви як центру Північно-Східної Русі Усі, хто зазіхав на його владу, підлягали знищенню. Успіхи його політики були забезпечені не особистими рисами князя, а його радниками. Свою недалекоглядність він особливо переконливо виявив у заповіті, яким знову переділив князівство на уділи для синів. Проте, попередня централізаторська політика пустила настільки могутнє коріння, що нового розпаду володінь не сталося.

Його наступник Іван ІІІ (1462—1505) продовжив політику, започатковану його попередниками. У 1471 р. московське військо рушило на Новгород. На річці Шелоні відбулася битва, у якій новгородці зазнали поразки. Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви. Відтоді всі новгородські землі остаточно ввійшли до складу Московської держави.

      Із приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і 1485 р. тверичі визнали владу Івана ІІІ. Того ж року Іван III оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з’являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — це третій Рим. Для підтвердження своїх претензій Москва запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.

      Зростаюча могутність дала змогу Івану ІІІ остаточно позбутися монгольської залежності. У 1476 р. він перестав сплачувати данину, а 1480 р., коли хан Ахмед посунув на Москву військо, вивів йому назустріч своє. Тиждень стояли два війська на протилежних берегах Угри, не наважуючись розпочати битву. Зрештою 11 листопада 1480 р. ханське військо відступило. Цей день уважається датою падіння монголо-татарського іга.

При великому князі існував дорадчий орган — Боярська дума, членів якої князь призначав із числа знаті. До порад Думи князі, як правило, дослухалися.

      Важливою справою Івана ІІІ було створення в 1497 р. першого збірника законів Московської держави — Судебника. У ньому було чітко визначено владні повноваження посадових осіб, норми покарання за злочини. Судебник також започаткував юридичне оформлення залежності селян від їхніх землевласників. Було встановлено Юріїв день (26 листопада), за тиждень до якого і тиждень по якому селянинові дозволялося переходити до нового господаря. Крім того, Іван III започаткував створення центральних урядових установ — приказів, що відповідали за певну, доручену їм ділянку управління державою.

      Отже, за Івана ІІІ було в основному завершено об’єднання земель Північно-Східної Русі в єдину Московську державу, зміцнено владу великого князя, який став іменуватися государем. На карті Європи постала нова централізована держава, що розпочала боротьбу за панування у Східній Європі.

 

 

8. Культура Московської держави

     Монголо-татарська навала остаточно визначила розбіжність історичних долей різних частин колишньої Київської Русі. Відповідно, це значно вплинуло і на культурні процеси. Ті регіональні відмінності, які існували за часів Русі, стали ще більш відчутними. Культура Північно-Східної Русі формувалася на основі культурних надбань Володимиро-Суздальського, Новгородського, Псковського та інших князівств.

     Монголо-татарська навала завдала значних збитків культурі цього регіону: зруйновано і знищено безліч пам'яток, утрачено валику кількість ремісничих спеціальностей; до мінімуму зведено попит на мистецькі витвори; перервано традиції в розвитку культури. Лише на межі ХІІІ—ХІV ст. стало відчутне пожвавлення культурного життя, а із середини XIV ст. почалося піднесення, центром якого стала Москва. Це було пов'язано з тим, що Москва стала центром об’єднання земель Північно-Східної Русі, а згодом очолила боротьбу проти монголо-татарського іга.

    Перлиною забудови Кремля вважається Успенський собор. Зведений за зразком собору у Володимирі, він став кафедральним храмом митрополита всея Русі. Тут вінчали на царство, збирали Земські собори. На соборній площі було збудовано Архангельський собор як усипальню великих князів. Дещо раніше було зведено Грановиту палату — приміщення для проведення урочистих прийомів. Архітектурною відзнакою споруд стали куполи у вигляді цибулі й шатрові чотирискатні дахи.

     Наочним пожвавленням культурного життя стало кам'яне монументальне будівництво, що наприкінці XIV ст. набуло широкого розмаху. Щоправда, кам’яні споруди московських майстрів помітно поступалися зразкам володимиро-суздальської архітектури. Витвори московських архітекторів у Звенигороді й Загорську, які збереглися до наших часів,— це порівняно невеликі храми. Усі спроби самостійно відновити будівництво великих храмів не мали успіху. Так, Успенський собор у Москві завалився, коли його зводили. Лише після запрошення італійських майстрів удалося реалізувати проекти московських царів. Хоча архітектурний ансамбль Московського Кремля будувався за допомогою італійців, він мав усі риси, притаманні російській культурі.

      Але внесок майстрів Московської держави в скарбницю світової культури не обмежується архітектурним ансамблем Кремля. Візитною карткою Московії став іконопис. Найвидатнішим іконописцем був Андрій Рубльов. Він розписав собори в Троїцькому монастирі (місто Загорськ), Звенигородці, Успенський собор у Володимирі. У творах А. Рубльова приваблює прагнення відобразити мрію про спокійний урівноважений духовний світ людей, які служать високим ідеалам.        Найвідомішим його твором є ікона «Трійця». Традиційний біблійний сюжет живописець наповнив глибоким поетичним і філософським змістом. Усупереч канонам, він у центрі композиції розмістив чашу — символ жертовної смерті, а по колу — трьох ангелів. Усі елементи ікони гармонійно поєднані, передаючи головну ідею твору — самопожертви як найвищого стану духу, який створює гармонію життя.

      Нові історичні реалії вплинули і на літературу Північно-Східної Русі. Після короткої перерви відновилася традиція літописання.

       Найвизначною літописною пам’яткою епохи є Лаврентіївський літопис, який доводить опис подій до 1305 р. Перший Московський літопис з'явився лише на початку XV ст. Укладений митрополитом Кіпріаном, він містить відомості про всі землі колишньої Київської Русі. У середині XV ст. в Москві з’являється і перша всесвітня історія — «Хронограф».

      До XIV ст. належить поява нового фольклорного жанру — історичної пісні. Прикладом цього є «Пісня про Щелкана Дудентійовича», у якій знайшли опис реальні події 1237 р. у Твері — антиординське повстання.

      У Північно-Східній Русі продовжувалося і складання подвижниками православної церкви (митрополит Петро, Сергій Радонежський) «Житій».

Вчитель 1. Які основні риси культури Московської держави?

V.               Домашнє завдання

Опрацювати § 22-23    підручник Всесвітня історія О.В. Гісем

Переглянути відео: