Історія україни 8 клас 21 01

 Тема уроку: "Продовження Національно-визвольної війни 1654- 1657 рр"

Мета:

·        розповідати про перебіг воєнних дій у 1654—1655 рр.;

·        охарактеризувати причини, зміст та наслідки для України укладання Віленського перемир’я

·        пояснювати, як і чому відбулася зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького;

·        удосконалювати набуті вміння і навички;

·        виховувати почуття поваги до історичного минулого Батьківщини.

Основні дати:

19—21 січня 1655 р. — битва під Охматовим; вересень 1655 р. — битва під Городком, облога Львова; 24 жовтня 1656 р. — підписання Московською державою і Річчю Посполитою Віленського перемир’я.

Необхідно:

·        характеризувати основні воєнно-політичні події Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої у 1654–1655 рр. і давати їм історичну оцінку;

·        визначити наслідки для України укладання Віленського перемир’я;

·        працювати з історичними джерелами і на їх основі робити висновки та узагальнення, давати оцінку історичним подіям і висловлювати свою точку зору щодо них, складати розгорнуту характеристику історичному діячу, визначати його місце і роль в історії України.

         На попередніх уроках ми з вами розглянули перемоги та поразки козаків, аналізували зміну союзників Б.Хмельницького. Як вплинули події 1654-1655 рр. на подальших хід національно-визвольної війни та на політику Б.Хмельницького сьогодні спробуємо дізнатися.

І тема сьогоднішнього уроку:

«Воєнно-політичні події 1654–1655 рр. Віленське перемир’я»

На уроці ви повинні запам’ятати:

·        Основні військово-політичні події 1654-1655 років;

·        Союзників Богдана Хмельницького під час війни;

·        Наслідки для України підписання Віленського перемир’я.

Вивчення нового матеріалу

Воєнно-політичні події 1654–1655 рр.

У січні 1654 p., після отримання повідомлень про події в Переяславі, уряд Речі Посполитої став готуватися до нової великої війни. Московська держава розірвала дипломатичні відносини з Річчю Посполитою і вступила у війну з нею на боці Гетьманщини.

У лютому 1654 р. 20-тисячне польське військо вторглося на Поділля і Брацлавщину. Так, місто Немирів було взяте в облогу, але ніхто з жителів у полон не здався, і воно було знищене поляками. Проте, дійшовши до Брацлава й Умані, через опір населення і протидію козацьких військ полковників В. Томиленка та І. Богуна, поляки були змушені відступити.

Тим часом головні воєнні дії розгорталися на території Білорусі та Смоленщини. Хмельницький на вимогу царя у травні 1654 р. направив туди 18-тисячне козацьке угруповання, очолюване наказним гетьманом Іваном Золотаренком. Унаслідок успішних воєнних дій на кінець 1654 р. від польсько-литовських військ було звільнено південь Білорусі та всю Смоленщину.

Кримське ханство негативно поставилося до рішень Переяславської ради. Після того як Хмельницький проігнорував вимогу Іслам-Гірея розірвати союз із Московією, татари пішли на союз із поляками. 10 липня 1654 р. між ними було укладено «Вічний договір», що передбачав взаємну допомогу «проти будь-якого ворога».

У жовтні—листопаді 1654 р. 30-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом Стефаном Потоцьким вторглося на Поділля. Поляки діяли з надзвичайною жорстокістю, знищуючи все населення.

 

«Облога Буші» Героїчним опором переважаючим силам ворога уславилося невелике подільське містечко Буша. Його захищали близько 6 тис. козаків, міщан, подільських опришків і загін повстанців-молдаван. Протягом 18—20 листопада захисники Буші відбивали запеклі штурми поляків. Коли після кровопролитного бою вони вдерлися до міста, жителі підпалювали домівки, знищували своє майно та продовжували боротися з ворогом на вулицях. Відчуваючи поразку, вони кидалися у вогонь, віддаючи перевагу смерті, аніж полону. Дружина одного з місцевих козацьких старшин зустріла поляків, які оточили її презирливим глузуванням, а потім піднесла вогонь до діжки з порохом. Частина захисників Буші, що обороняла замок, не маючи сил протистояти ворогу, підпалила пороховий погріб. Від величезного вибуху вони загинули разом із польськими військами, які обложили замок. Близько 70 бушанців (переважно жінок і дітей) сховалися в печері. Після того як їх знайшли поляни, вони відмовилися здатися й відстрілювалися до останнього. Ніхто з них не здався, і тоді поляни спрямували в печеру воду потоку, що протікав поряд, і затопили печеру. У ній загинули останні нескорені бушанці.

На початку грудня 1654 р. в Україну вторглася і приєдналася до польської армії 20-тисячна татарська орда на чолі з ханом Менглі-Гіреєм. Болісно переживаючи спустошення поляками й татарами Поділля, Хмельницький очікував прибуття московських військ. 13 січня 1655 р. до нього приєдналися 10—12 тис. вояків війська воєводи Василя Шереметьева. Гетьман поспішив із 40—42-тисячною україно-московською армією під Умань.

27 жовтня 1654 року 30-тисячне військо Речі Посполитої на чолі з коронним гетьманом Станіславом Потоцьким вирушило на Поділля та Брацлавщину. Тоді ж молодий кримський хан Мегмет-Гірей запропонував Богданові Хмельницькому відновити військовий союз, розірваний після Переяславської угоди: «Відкиньте від себе Москву, а з нами будьте у приязні». Проте Хмельницький відмовився, і Мегмет-Гірей уклав угоду з польським королем. 8 грудня шляхетське військо Речі Посполитої з’єдналося поблизу Брацлава з 30-тисячною татарською кіннотою, а 10 (20 січня) вони оточили Умань, яку обороняв полк І. Богуна разом із місцевими жителями. Щоб укріпити місто і зробити фортечні вали неприступними для ворога, Богун звелів облити їх водою і перетворити на крижані гори. Успішно відбивши низку атак, він відтягнув на себе значні сили польської армії.

Вирішальна битва відбулася 19—21 січня  1655 р. неподалік від Охматова. Під час запеклої битви, що велася посеред поля в лютий мороз, з обох сторін загинуло до 30 тис. осіб. Ніхто з противників не здобув переваги, але одночасно не мав сил продовжувати воєнну кампанію. Наступ польсько-татарського війська вглиб України було зупинено.

Фізкультхвилинка (вчитель називає битву Національно-визвольної війни, якщо цю битву Б. Хмельницький виграв, учні плескають в долоні, якщо ні, учні тупочуть ногами)

1.     битва під Жовтими Водами (виграв)

2.     Корсунська битва (виграв)

3.     Пилявецька битва (виграв)

4.     Зборівська битва (нічия)

5.     битва під Берестечком (програв)

6.     битва під Батогом (виграв)

Битва під Охматовим До ставки Хмельницького під Білою Церквою підійшла союзна 20-тисячна московська армія на чолі з В. Шереметьєвим і В. Бутурліним та разом із 70-тисячним козацьким військом одразу виступила до Умані. Військо мало 50—60 гармат. Попереду йшов Полтавський полк під командуванням полковника Мартина Пушкаря. Дізнавшись про це, поляки з татарами відступили від Умані й оточили загін Пушкаря, який зайняв оборону в невеликій фортеці Охматові, а ввечері в п’ятницю 19 (29 січня) 1655 р. за чверть милі від Охматова супротивники зійшлися в долині річки Багви. Битва на лютому морозі тривала цілу ніч. Солдати коронного війська під командуванням коронного обозного Стефана Чарнецького прорвалися до московського табору і в рукопашному бою захопили там 20 гармат і 300 бочок пороху. Московські стрільці стали кидати зброю та хоругви і здаватися, однак були відбиті козаками. За словами очевидця-шляхтича, «трупом жолнірським козаки отаборились, бо не тилко вдень, а й уночи билися рукопаш», тобто спорудили укріплення з возів та тіл загиблих і три дні оборонялися без води та вогню. У неділю козаки запропонували переговори й домовилися з татарами про нейтралітет. У вирішальний момент Богун із козацькими загонами непомітно вийшов з Умані та вдарив у тил польсько-шляхетського війська. Татари, переконавшись у безрезультативності облоги табору, спішно залишили поле битви й почали грабувати українські села. 22 січня весь табір, не порушуючи замкнутості своїх рядів, пробився через ворожі застави до Охматова і після завзятої битви визволив загін Пушкаря, що перебував у фортеці. Обидві сторони втратили убитими по 15 тис. вояків, зокрема в московській армії загинуло 9 тисяч. Виснажені супротивники до весни припинили бойові дії. У козацькій традиції за рівниною у двох верстах від Охматова між річками Багвою та Буртою закріпилася назва «Дрижипіль», оскільки поле бою дрижало від холоду і вогню.

Намагаючись зруйнувати кримсько-польський союз, гетьман повідомив турецькому султану, що згодний прийняти його протекцію. У відповідь Мехмед IV наказав кримському хану утримуватися від нападів на Гетьманщину. Становище Речі Посполитої ускладнилося. Українські війська наказного гетьмана І. Золотаренка захопили Мінськ, а пізніше разом із московськими полками — Вільно і Ґродно. Із півночі на Польщу рушив шведський король Карл X Густав, що претендував на польську корону, і швидко здобув Варшаву й Краків.

Хмельницький вирішив використати сприятливу для себе ситуацію і звільнити з-під польської влади західноукраїнські землі. 19 вересня 1655 р. україно-московська армія взяла в облогу Львів. Напередодні відбулась битва під Городком, яка завершилася перемогою україно-московського війська.

Пізніше вона захопила Ярослав, Люблін, Яворів, Янів та інші міста, вийшовши в окремих місцях до Вісли і за Сян. Однак це не сподобалося шведському королю, який став вимагати від Хмельницького зняти облогу Львова й відступити до Гетьманщини. До того ж гетьман дізнався, що Менглі-Гірей, порушивши заборону турецького султана, разом з ордою вдерся в Україну й просувається до Львова. У цих умовах наприкінці жовтня Б. Хмельницький наказав відступати. Перед цим він зустрівся з послом польського короля й заявив про готовність укласти мир і надати допомогу в боротьбі з ворогами. В обмін на це він пропонував полякам відмовитись від претензій на володіння «усім Руським князівством» та визнання входження до нього західноукраїнських земель. Хоча, на думку гетьмана, польська шляхта на це ніколи не погодиться, а козаки не відступлять від цієї умови.

Відступаючи, україно-московські війська були двічі атаковані татарами, але успішно відбилися. З огляду на це 12 листопада 1655 р. під Озерною Мехмед-Гірей уклав угоду з Хмельницьким про невтручання Кримського ханства в боротьбу Гетьманщини та Московської держави з Річчю Посполитою, відновлення україно-татарської дружби та заборону татарам чинити напади на українські й московські землі.

Віленське перемир’я

Виснажена війною, Річ Посполита запропонувала Московії укласти перемир’я.

Віленське перемир'я – угода між Річчю Посполитою і Московською державою, досягнута в серпні–жовтні 1656 р. в місті Вільно. Її укладання спонукало Б. Хмельницького до спроб змінити спрямування зовнішньої політики Гетьманщини.

Робота з історичним джерелом

Віленське перемир'я

·        Річ Посполита та Московія припиняли між собою воєнні дії;

·        обидві сторони зобов’язувалися не розпочинати мирних переговорів зі Швецією;

·        обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна ІІ Казимира;

·        територія Гетьманщини визначалася за умовами Білоцерківського договору в межах Київського воєводства. У разі обрання царя королем Речі Посполитої  Гетьманщина залишалася у її складі.

Запитання

1. Як ви вважаєте, чому Росія та Польща пішли на підписання Віленського перемир’я?

2. На яких умовах воно було підписане?

3. Як за цим договором визначалася доля Української держави?

4. Поміркуйте,  чи  було  Віленське  перемир’я  порушенням  українсько-російського договору 1654 р.? Чому ви так вважаєте?

Відверте нехтування московською стороною інтересами Гетьманщини обурило гетьмана і старшину. В укладенні Віденського перемир’я вони вбачали порушення «Березневих статей» 1654 р. Хмельницький активізував зусилля з укладення воєнно-політичного союзу зі Швецією та Трансільванією, спрямованого проти Речі Посполитої і Кримського ханства.

У грудні 1656 р. в угорському місті Рандоті було підписано договір про союз між Швецією і Трансільванією. Розподіл території Речі Посполитої за його умовами передбачав перехід західноукраїнських земель до Трансільванії. Рандотський договір засвідчив, що трансільванський князь і шведський король, потребуючи допомоги Гетьманщини, водночас не хотіли її зміцнення за рахунок приєднання Західної України.

Підсумки уроку.

Воєнна кампанія 1654—1655 pp. була дуже важкою для української армії. Її перебіг поглибив переконаність Хмельницького в тому, що жодний із його союзників не бажає зміцнення Української гетьманської держави.

Укладення польсько-московської Віденської угоди спонукало Хмельницького до спроби зміни напрямку зовнішньої політики.

 

 Домашнє завдання.

1.     Читати параграф 21 підручника

2.     Вивчити основні дати та поняття.